ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ

Одним із найважливіших компонентів того широкого сус­пільного контексту, на фоні якого розвивається політичний процес, є структура політичного конфлікту. Далеко не всі ви­міри соціального конфлікту в суспільстві можуть мати прямий чи опосередкований вплив на роботу політичної системи, од­наче, безсумнівно, що вплив цей відчувається у значній мірі. Якраз саме структура соціальних, культурних, політичних су­перечностей, напруженості, простих відмінностей багато в чо­му визначає стиль функціонування політичної системи, а також характер її структури.

Політичні конфлікти — різновид соціальних. Під останнім розуміється зіткнення протилежних поглядів, неспівпадання інтересів і дій окремих людей та їх спільностей — професій­них і соціальних груп, класів, етносів, конфесійних та інших ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ організацій і груп, держав, їх блоків, регіонів та ін. Як би да­леко не заглиблювалась сучасна наука в історичне минуле людства, вона завжди виявляла конфлікт як постійний супут­ник суспільного розвитку. Скрізь, де є люди, є і конфлікте. їх широка розповсюдженість, важливість ролі, яку вони відігра­ють у суспільному житті, привертають увагу з часів глибокої давнини. Невичерпний давньогрецький геній, який створив немало міфів про єдність і злагоду, залишив і чудовий міф про конфлікт, уособленням якого став Прометей.

У стародавніх міфах і релігійних переказах, ідеях і вислов­люваннях філософів, істориків, письменників минулих років містяться глибокі думки і зауваження про причини ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ найрізно­манітніших конфліктів та шляхи їх подолання.

Перші спроби раціонального осмислення природи соціального конфлікту належать давньогрецьким філософам. Відо­мий античний філософ Геракліт прагнув пов'язати свої мірку­вання про війни і соціальні конфлікти із загальною системою поглядів на природу всесвіту. Соціальні конфлікти тут пока­зані у новій якості як атрибут суспільного життя, неодмінна і важлива умова суспільного розвитку. Ідеї Геракліта поділяє фі­лософ Епікур, який, вбачаючи негативні наслідки воєн, відсто­ює думку про безконфліктний стан суспільства майбутнього.

Християнська філософія, зокрема, Климента Оригена, час­тково Тертуліана в початковий період свого розвитку доводи­ла переваги миру, злагоди і братства ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ між людьми. Аврелій Августин, а згодом Фома Аквінський обґрунтовують концеп­цію "священної війни" на захист церкви і віри. З різким осу­дом соціальних зіткнень, конфліктів виступають Т. Мор, Е. Роттердамський, Ф. Рабле.

Виключно ґрунтовними були висловлювання про природу соціального конфлікту англійського філософа Ф. Бекона. Він вперше піддав теоретичному аналізу сукупність причин соціаль­них конфліктів усередині країни, детально розглянув матеріаль­ні, політичні і психологічні умови соціальних безпорядків, а та­кож можливі способи їх подолання. Він зазначав, що "основною причиною виникнення соціальних безпорядків є злиденне ма­теріальне становище народу". Бекон звертає увагу на конкретні засоби запобігання конфліктам, справедливо зазначаючи, що ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ з ліквідацією причин, що породжують конфлікти, можна досягти стабільності і злагоди в суспільстві.



З відкритою критикою збройних конфліктів, з осудом заво­ювань і насилля виступали англійські демократи і французькі просвітники XVIII ст. Д. Прістлі, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер. Збройні конфлікти між народами вони розглядали як пережиток "варварської епохи" і вважали, що ліквідація феодальних відносин приведе до "вічного миру".

Представник німецького просвітництва А. Ейнзідель висло­влював надію, що розширення фізичного пізнання врешті-решт приведе до ліквідації воєн. І понині він має своїх послі­довників, які вважають, що виключно згубне за наслідками застосування ядерної зброї стримує людство від ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ воєн і зброй­них конфліктів.

Покладав надії на більший розум людства в майбутньому і Р. Оуен, який вважав, що суспільство на цій основі може знайти стан соціального спокою, порядку та єдності.

Для класика німецької філософії І. Канта характерним є ви­знання певної позитивної ролі конфліктів у спільній історич­ній долі людського роду. Подібний підхід до оцінки соціальних конфліктів, війн знаходимо у Гегеля. Він зазначав, що "війни зберігають моральне здоров'я народів". Своє ставлення до ро­зуміння суті політичних конфліктів висловлювали англій­ський економіст Т. Мальтус, англійський біолог Ч. Дарвін, англійський філософ, засновник позитивізму Г. Спенсер, що ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ було віддзеркаленням їх наукових теорій.

Марксистська теорія соціального розвитку визнає соціальні конфлікти, колізії й антагонізми як можливі, а в умовах гос-, трої боротьби — як неминучі явища суспільного життя.

Проблема конфлікту завжди привертала до себе увагу вче­них різних галузей наук і в різні часи. Беручи до уваги теоре­тичні джерела сучасних концепцій соціального конфлікту, доробок сучасних конфліктологів, можна зробити висновок, що соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства інтересів, цілей і тенденцій розвитку соціальних суб'єктів, які об'єктивно розходяться, пряме або непряме зіт­кнення соціальних сил на ґрунті протидії існуючому суспіль­ному порядку, особлива форма історичного руху до нової соціальної ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ єдності.

Політичний конфлікт — це таке зіткнення протилежних сил, поглядів, яке зумовлене взаємодією Політичних інтересів і цілей. Суб'єктами цих інтересів є держави, класи, страти, соціальні групи, етноси, політичні партії та рухи, а також окремі особи. Поняття "політичний конфлікт" включає в себе взаємну бороть­бу цілих суспільств, суспільно-економічних формацій.

Конфлікти розрізняються за рівнем і за суб'єктами. Одним із різновидів політичних конфліктів можна вважати взаємо­відносини, що проявляються в протистоянні політичних інте­ресів. Оскільки інтереси суб'єктів політики мають певну структуру, то їх зіткнення, протистояння може мати більш широкий чи вузький спектр. Відповідно, конфлікти характе­ризуються ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ як загальні, широкі за позиціями конфронтації, комплексні та як вузькі, як компоненти перших. При цьому взаємодія останніх визначає характер і провідну тенденцію за­гальних конфліктів.

У найбільш загальному вигляді конфлікти можна поділити на внутрппньополітичні і зовнішньополітичні. До перших на­лежать міжкласові, міжетнічні, міжконфесійні. Оскільки полі­тичне життя відбувається в умовах багатопартійності, то можливі і реально досить часто трапляються міжпартійні конфлікти, конфлікти між партійними лідерами, а також — між гілками влади та їх лідерами. Останній вид конфлікту в пере­важній більшості викликає політичну кризу, дестабілізацію в суспільстві, загострення протистоянь, невпевненість мас на­селення, недовіру до всіх гілок влади. Цей вид конфлікту ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ — це боротьба за провідні посади в політичній системі, а також за завоювання позицій з важливих соціально-політичних пи­тань. Найчастіше він проявляється в перехідний період і по­силюється, коли до цієї боротьби залучаються засоби масової інформації.

Особливе місце серед видів внутрішньополітичних конфліктів належить класовій боротьбі — міжкласовим конфліктам. Класо­ва боротьба — це боротьба між класами, інтереси яких не збіга­ються або суперечать одні одним. Нині по-різному оцінюють місце і роль класової боротьби у розвитку суспільства. Але істо­рія, хід розвитку людського суспільства беззаперечно доводять наявність такої боротьби, конфлікту, які відігравали і відіграють відповідну роль у прогресивному розвитку суспільства. Історія ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ знає різні форми класової боротьби. Особливе місце у міжкла-сових внутрішньополітичних конфліктах належить таким видам: повстання, політичний страйк, путч, громадянська непокора, заколот, змова, переворот.

Повстання — масовий відкритий збройний виступ певного класу або соціальної групи проти існуючої влади, панівних класів і груп, національного і релігійного гноблення. Най­більш гостра форма повстання — збройне повстання. Повс­тання характеризується тим, що панівні класи не віддають владу без опору, вдаються до насильства. Із збройного повс­тання часто починається революція (взяття Бастілії, жовтне­вий переворот у Петрограді). Збройне повстання може бути правомірним лише тоді, коли виключена можливість завою­вання влади мирним шляхом.

Путч — специфічна форма збройної ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ боротьби за владу, яка спирається на військових, частину армії, які виступають без­посереднім інструментом захоплення влади або засобом пси­хологічного тиску на уряд, на підтримку вимог його повної відставки і передачі влади військовим. За механізмами захоп­лення влади путчі близькі до двірцевих переворотів. Для них характерні тенденції до утвердження тоталітарних форм прав­ління, створення горизонтальних та вертикальних воєнізова­них структур управління для контролю за ситуацією в країні і боротьби з інакодумця. Оскільки путчисти не мають ши­рокої підтримки в масах, вони використовують репресивні заходи. Характерним для них є прагнення поставити армію у привілейоване становище у суспільстві і забезпечити тим її ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ лояльність до нової влади.

На відміну від заколоту, путч не може перерости у масове збройне повстання проти старої влади. Путчем може бути і спроба перевороту.

Заколот — збройний виступ ворожих державній владі сил, спрямований на захоплення влади, зміну форми правління або відокремлення частини території. Заколот має більш ши­року соціальну базу, ніж путч, проте за рівнем розмаху і залу­чення мас він не досягає значення збройного повстання, хоч в умовах всебічної кризи суспільства може в нього перерости. Заколот може мати як прогресивну, так і консервативну спря­мованість.

До насильницької форми зміни державної влади відносять також переворот, в результаті ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ якого політичне управління країною переходить до рук представників армії. Характер пе­ревороту, його політична спрямованість залежить від того, які сили — прогресивні чи реакційні — і з якою метою його здій­снюють, інтереси якого класу вони виражають.

До внутрішньополітичних конфліктів відноситься також змо­ва, під якою розуміють таємну угоду вузького кола осіб про збройний виступ з метою послаблення або повалення влади, пі­дрив існуючого ладу. Змова військових, як правило, здійснюєть­ся реакційними соціальними прошарками, які не можуть розраховувати на підтримку народних мас. Демократичне сус­пільство виключає змову як форму боротьби за владу.

Для нього більш прийнятна така форма конфлікту, як гро ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ­мадянська непокора, яка може проявлятись у різноманітних формах: ненасильницький виступ якоїсь соціальної групи, партії проти суспільно-політичного порядку, проти існуючих соціальних норм (правових, морально-етичних правил люд­ського співжиття). Громадянська непокора дістає свій вияв у мітингах, демонстраціях, політичних страйках, а також у про­тистоянні урядові.

Політичний страйк є найвищою формою страйкового ру­ху. Він проявляється у колективній відмові страйкарів про­довжувати роботу аж до задоволення висунутих ними політичних вимог. Політичний страйк може супроводжува­тись демонстраціями, сутичками з урядовими військами, по­ліцією чи міліцією. Політичні страйки бувають локальними і загальними (охоплюють одну або більше галузей економіки), національними (у масштабах всієї ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ країни) і міжнародними.

Другу велику групу складають зовнішньополітичні (міжна­родні) конфлікти. Залежно від сутності, змісту і форми даного конфлікту, мети його учасників, засобів, що застосовуються, втягування інших або вихід діючих учасників, індивідуального перебігу і спільних міжнародних умов розвитку конфлікту, він може проходити різні фази. Фази конфлікту здатні спресову­ватись у часі, зливатись, розпадатись на дрібніші.

Першою фазою міжнародного конфлікту є економічне, іде­ологічне, міжнародноправове, дипломатичне ставлення сторін до певної суперечності чи групи суперечностей, які виражені в конфліктній формі.

Другою фазою конфлікту є визначення своїх інтересів, ці­лей, стратегії та форм боротьби за вирішення об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей з урахуванням ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ свого потенціалу і можливостей застосування мирних чи немирних засобів, ви­користання союзників, оцінка загальної внутрішньої та між­народної ситуації.

Третя фаза пов'язана з втягуванням у конфлікт в тій чи тій формі інших держав.

Четверта фаза — наростання боротьби до найвищого полі­тичного рівня — міжнародної політичної кризи, яка охоплює не тільки конфліктуючі держави, а й цілі регіони. Уже на цій фазі можливий перехід до практичного застосування військо­вої сили.

П'ята фаза — міжнародний збройний конфлікт, завершен­ням якого є перемога однієї з сторін або переговори.

У сучасній західній політології методологічною основою вивчення міжнародних конфліктів (з'ясування суті, змісту) є загальна ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ теорія конфліктів Боулдінга. Останнім часом "загаль­на теорія конфлікту" досить енергійно опрацьовується в різ­них модифікаціях соціологами, соціальними психологами, політологами, істориками, міжнародниками та ін.

Ця теорія претендує на створення універсальної методології дослідження, яка однаковою мірою застосовується як до кон­флікту між двома індивідами, що випадково чи не випадково зустрілися на вулиці, конфліктів у сім'ї чи в групі, між під­приємцями однієї чи різних галузей виробництва і, зрештою, до всіх типів міжнародного конфлікту, незалежно від їх кон­кретно-історичної, соціально-політичної природи та змісту, від ситуації в світі.

"Загальна теорія конфлікту" довгий час не сприймалася по­літологами ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ, вченими більшості країн колишньої соціалістич­ної системи, в тому числі й вітчизняними вченими. Вони виходили з того, що "загальна теорія конфлікту" не враховує системи, структури і процесу міжнародних відносин, в рамках яких виник конфлікт, притаманних цій системі закономірно­стей і тенденцій розвитку, співвідношення сил двох соціаль­но-економічних систем. Тобто було намагання пояснювати, обґрунтовувати міжнародні конфлікти з класових позицій, з позицій визначення змісту сучасної епохи, що розкривалась в матеріалах та документах світового комуністичного руху. Ни­нішня переорієнтація на "загальну теорію конфлікту" дозво­ляє підійти до аналізу міжнародних конфліктів більш об'єктивно, науково, універсально. Саме універсальність цієї теорії робить її життєвою, методологічною ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ основою дослід­ження міжнародного конфлікту.

Інколи міжнародний (зовнішньополітичний) конфлікт роз­глядається дуже широко. Будь-яка суперечність на міжнарод­ній арені, об'єктивна чи суб'єктивна, істотна чи незначна стосовно практичного життя, економічна, політична, ідеоло­гічна або інша видається за готовий міжнародний конфлікт.

Економічні, політичні, ідеологічні, територіальні, націо­нальні, релігійні та інші суперечності мають безпосереднє від­ношення до системи міжнародних відносин, міжнародних конфліктів, що виникають. Такі суперечності можуть виступа­ти як об'єктивна основа, причина і рушійні сили конфліктів. Реально існуючі суперечності знаходять пряме чи опосередкова­не, адекватне чи суб'єктивістськи спотворене відображення в суті і типі ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ конфлікту, в інтересах, стратегії, тактиці, засобах його здійснення державами, політичними силами, в зовнішніх умо­вах розвитку міжнародного конфлікту.

Суперечності виступають рушійною силою розвитку сус­пільства; вони існують завжди і мають специфічні форми і методи розв'язання. Конфлікти мають свою специфічну фор­му, свої фази розвитку, шляхи подолання. Вони не завжди іс­нують в конкретному суспільстві, в стосунках між державами, групами держав. Навіть визначення конфліктів і суперечнос­тей не збігаються, більше того, виключають одне одного.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, думок, по­глядів, серйозні розбіжності, гострі суперечки, переповнені ускладненнями і боротьбою ворогуючих сторін різного рівня і складу учасників.

Суперечність — взаємодія ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ протилежних сторін і тенденцій, предметів та явищ, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом саморуху.

Отже, між суперечностями і конфліктами неможливо ставити знак тотожності, хоч суперечності між державами інколи приводять до виникнення міжнародного конфлікту.

Не варто також змішувати поняття конфлікт і конфліктність в міжнародних справах. Конфліктність як загальна характерна риса тієї чи іншої політичної ситуації, яка породжена об'єк­тивно існуючими суперечностями — це ще не міжнародний конфлікт. Конфліктність завжди є вирішальним складовим елементом будь-якого міжнародного конфлікту, якого б мас­штабу він не досягав. Тобто, конфліктність — тільки елемент конфлікту, тим більше міжнародного.

Міжнародний (зовнішньополітичний ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ) конфлікт — цілком кон­кретний міжнародно-політичний процес, що має певне поход­ження, зміст та форму, систему, структуру і фази розвитку.

У кожному окремому випадку ці тенденції втілюються в життя в специфічних умовах. Будь-яка конкретна міжнародна ситуація, будь-який конкретний міжнародний конфлікт, бу­дучи за своїм змістом унікальним, неповторним, вимагає сер­йозного дослідження та індивідуального підходу.

Зміст міжнародного конфлікту, з одного боку, фокусує в со­бі природу і причини виникнення конфлікту, а з іншого боку, відображається в цілях і стратегії сторін. Зміст конфлікту не­розривно пов'язаний з його структурою. Але цей зв'язок не має одностороннього характеру. Структура конфлікту, зміни в ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ ній в ході розвитку конфлікту сильно впливають, у свою чер­гу, на його зміст, інколи можуть навіть змінити його.

Конфлікт є політичними відносинами двох чи кількох сто­рін, які в гострій формі відтворюють суперечності, що лежать в основі стосунків його учасників. Це складає в найбільш за­гальному вигляді зміст конфлікту.

Не викликає сумнівів те, що в основному конфлікти в XX ст. носили характер відносин між системами, хоча виникали і всередині систем.

Окреме місце серед внутрішньополітичних конфліктів зай­мають міжнаціональні конфлікти. Ланцюгова реакція кон­фліктів цього типу охопила цілі країни, регіони, привернувши до себе увагу світової громадськості ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ. Пояснити те, що відбу­вається, знайти шляхи подолання міжнаціональної напруже­ності, запобігти подальшій ескалації ворожнечі між народами, виробити механізм розв'язання конфліктів, що виникли, — основне завдання учених та політологів.

Міжнаціональні конфлікти є специфічною формою вияву конфліктів соціальних. В їх основі лежить несприйняття до­мінування одного етносу над іншим. Це стосується економіки, влади, доступу до культурних цінностей. Таке несприй-няття проявляється в різних формах: як мирних, так і насиль­ницьких.

Які основні причини виникнення міжнаціональних кон­фліктів, напруженості в стосунках між людьми різних націо­нальностей? До таких причин слід віднести: помилки в національній політиці, що були допущені в різні періоди життя країни ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ; міграція з інших регіонів; зневажливе ставлення до мо­ви, звичаїв, культури людей інших національностей; погіршен­ня економічної ситуації у країні; нездатність центральної влади стабілізувати обстановку в країні; нездатність місцевої влади ви­рішувати проблеми, що виникли в регіоні; штучне роздування різними силами національних незгод; діяльність корумпованих, злочинних елементів. Значний вплив на розвиток міжнаціо­нальних конфліктів мають засоби масової інформації. Таким чином, серед причин національної конфліктності на перше міс­це виходить економічний фактор — погіршення економічної ситуації, на друге — помилки в національній політиці, на трете — нездатність центральної влади стабілізувати ситуацію в країні та регіонах (політичний фактор). Обидва фактори тісно взаємопов'язані.

Спираючись на ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ причини виникнення міжнаціональних кон­фліктів, оцінюючи стан міжнаціональних відносин, можна виробити механізми запобігання їм та їх локалізації. Першим механізмом локалізації конфліктів можна було б визначити створення спільної економічної децентралізованої інфра­структури співробітництва.

Другий механізм — створення культурної інфраструктури консенсусу (національні культурні товариства, фестивалі на­родної творчості та ін.)

Третій механізм — це збільшення відкритості регіону, полі­тика розширення контактів не тільки економічних та культур­них, але й інших (туризм, спорт, науковий обмін тощо).

Четвертий механізм — залучення третьої сторони до подо­лання конфлікту. У випадку, коли конфлікт набуває затяжно­го характеру і сторони не можуть домовитись між собою, виникає потреба в ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ "третейському суді".

П'ятий механізм — спеціальні заходи, що витісняють насил­ля із міжнаціональних відносин, переводять конфлікт у мирне русло.

Шостий механізм — політико-адміністративний. Він перед­бачає введення федералізму і регіональної автономії.

Сьомий механізм — механізм надзвичайного реагування. Це означає обов'язкове введення надзвичайного стану на терито­рії, де розвиток міжнаціонального конфлікту набув загрозли­вої форми.


documentanqkllp.html
documentanqksvx.html
documentanqlagf.html
documentanqlhqn.html
documentanqlpav.html
Документ ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО КОНФЛІКТУ