Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори

«Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори, що густо заросли зеленню, охороняють лялькові виселки, прикрашені мінаретами з півмісяцями на шпилях, акуратними будиночками та пречудовими набережними.

У містечку величезна кількість цирулень. У кожній третій крамничці бородатий голяр (цікаво, хто його голить?), орудуючи допотопною небезпечною бритвою, без утоми позбавляє своїх співгромадян аж синювато‑чорної рослинності, щоб завтра провести таку ж процедуру.

Ось уже воістину безпрограшний бізнес!

Ранок зустрів нас єдиним світським святом Туреччини – Днем молоді і спорту (решта пов'язані з діянням великого Ататюрка – батька всіх турок). Набережна купалася в ранкових променях сонця, в різнобарвності національних костюмів і багатозвучності парадного Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори ходу… Урочиста частина завершилась хітом Руслани (її обожнюють турки) і всі танцюють – здається, відчайдушно і напропале!

Це справді „таємничий рай“, як поетично‑загадково називають турки ті краї – місця тихого і розкішного відпочинку. Чарує все: і позолочені ранковим сонцем краєвиди, і блакитне море, і золоті пляжі, і… І всі зваби не тільки довгого дня, що йому кінця‑краю нема, а й турецької ночі з тонким ароматом тутешньої акації, пряним духом кондитерських на набережній, м'яким гомоном хвиль із залитою вогнями міста лагуною і, здається, що звідусіль чується галантний шепіт галантних кавалерів… І хай вас не подивують зайвинами розкрученого бізнесу, але вас підкупить Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори сама безпосередня атмосфера міста і ви неодмінно відчуєте присутність тут давно зниклих граків, римлян, персів і ще бозна‑кого. І наших запорожців також – вони колись прилітали сюди „у гості“ на летючих своїх чайках…»

Якщо вірити коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Жолкевському, – згодом великий гетьман коронний, великий канцлер і за сумісництвом старий ворог дніпровських козаків (називав їх «озвірілим холопством», «наволоччю», «злодіями» і т. д., і т. ін. в тому ж дусі й словесному обрамленні), доповідаючи про напад на Сіноп на польському сеймі зазначав, що «місто це дуже багате», «воно жило у спокої» і його ніхто не тривожив звідтоді, як захоплена була Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори Амуратом Першим (Мурад І, який правив у 1359–1389 роках) та частина Малої Азії. Пан коронний гетьман розповідав, що населення того узбережжя жило не знаючи страху, адже ні від козаків, ні від кого іншого перед тим, звідтоді, як «турки Азією заволоділи, ніколи не було там тривоги і небезпеки…»

А ще Сіноп славився прекрасним місцем розташування, чарівними околицями, чудовим кліматом тощо.

З туристичних довідників, наші дні:

«Сьогодні Туреччина – індустріально‑аграрна країна. Основні продукти експорту – текстиль, продукція с/г та хімічної промисловості. В останні десятиліття швидкими темпами розвивається туризм і цьому є своє пояснення: турки ЗАВЖДИ (виділення моє. – В. Ч.) володіли Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори відмінною особливістю – гостинністю».

Сьогодні в Туреччині популярна пісня: «Що Європа без Сінопа».

Ах, Сіноп, Сіноп!..

Ніч була тиха, тепла і зоряна.

Спали коханці з коханками, спали всі мешканці Медінет аль ушшака, Міста коханців, спали гарнізонні вояки – теж разом з коханцями і з усіма мешканцями, спали навіть дозорці на вежах фортеці – а чого канудитись цілу ніч?



За всю історію Сінопа ще жоден ворог на нього не нападав. Та й хто може напасти? Імперія приборкала всіх своїх ворогів, Чорне море, зване Кара‑Денізом, належить їй і на його простори без дозволу турків ніхто й поткнутися не може.

Здавалося, що й Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори сам молодик, півмісяць над бухтою спав, укутавшись серпанком ріденьких хмар чи туманом нічним.

Сорок козацьких чайок, несучи на собі 2000 козаків, кожний з яких вартий був доброго десятка, перетнувши Чорне море, причаїлися на рейді перед Сінопом, очікуючи ночі. Оскільки борти їхні піднімалися над водою не високо, то вони були майже непомітні на морській широчіні.

Швидко сутеніло. А далі як у відомого поета:

ВЕЧІР.

НІЧ.

О другій ночі (правда, не зовсім доречно вигулькнув з‑за хмар молодик і на морі від нього простягнулася золотиста доріжка) підійшли до Сінопської бухти. З наказу отамана висадили на мол сторожу, щоб пильнувала море, доки козаки робитимуть своє Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори у місті, аби зненацька не підоспіли турецькі судна і не зачинили козаків у бухті – усе передбачив Сагайдачний.

Флотилія швидко увійшла в гавань, ще швидше було ліквідовано прибережну варту в гавані й на причалах.

Залишивши на кожному судні одного‑двох козаків, решту, що висадилася, Сагайдачний нечутно повів у сонне місто.

Місяць – золотий молодик – весело сяяв над Містом коханців.

Стояла благословенна тиша. Колихалося, вкриваючись брижами море. І хоч поверхня його була хистка і воно час од часу наче тяжко зітхало, але кращої погоди не варто було й просити.

Солдат місцевого гарнізону, екіпажі суден і населення охопила неймовірна паніка – історичне свідчення!

Це як Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори флотилія Сагайдачного із 40 чайок зайшла серед ночі в бухту і зненацька напала на місто. Козаки везли з собою приставні драбини – кожна чайка їх мала по кілька штук, на запас – і з їхньою допомогою подолавши мури, увірвалися до фортеці, швидко захопили цитадель, а потім і саме місто.

І це всього лише дві тисячі вояків!

Пізніше турецький літописець Мустафа Наїма писатиме: «Увірвавшись в цю прадавню фортецю, вони умертвили у ній всіх правовірних (так уже і – „всіх“? – В. Ч.), пограбували їхні будинки (себто всі будинки цілого міста і це силами всього лише двох тисяч нападників. – В. Ч.), захопили жінок Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори і дочок…» І де б вони їх потім дівали? Усім на чайках місця не вистачило б, та ще враховуючи звільнених бранців, котрих треба було повертати додому і котрим на чайках теж були потрібні місця.

Правда, в інших виданнях Наїма вже пише не про суцільне винищення мешканців міста. Уточнює, що козаки «вирізали гарнізон» і вбивали «кожного мусульманина, який траплявся їм на дорозі».

Але бранці були звільнені й справді всі.

Ах, Медінет аль уіішіак!

Місто коханців!

Звичайно, флотилія запорожців перетинала Чорне море не заради екскурсії до Міста коханців. І не гарні краєвиди Сінопа та його околиць приваблювали воїнство Сагайдачного.

У Сінопі Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори тоді була потужна воєнно‑морська база Османської імперії та одна з найбільших її чорноморських верфей. Як тоді казали: «Морське збройне зберігання султана». Крім цього, у Сінопі утримувалися тисячі бранців з України – їх і збиралися звільняти запорожці, для цього в першу чергу й затівався похід.

А ще в Сінопі здіймалася фортеця – одна з найміцніших і найнеприступніших на чорноморському узбережжі Туреччини. Вона була збудована з каміння, із залізними на дві створки воротами і розташовувалася трьома ярусами на високому горбі. По периметру мала 6100 бійниць, а в середині – цитадель з кількома баштами. Гавань Сінопа вважалася першокласною і давала сховок суднам од усіх вітрів, чи не Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори найкраща у всьому Причорномор'ї.

І вогонь помсти спалахнув…

Морський отаман Петро Сагайдачний – а на ньому все трималося, – свій штаб на ходу облаштував у гавані (не бігатиме ж він разом з козаками містом). З ним невідлучно була півсотня козаків з особистої охорони – відчайдухи хоч куди, заради свого отамана готові на все, – кілька помічників, осавул з сотниками і добрий гурт розсильних козаків.

Двохтисячну команду було заздалегідь поділено на три загони із старшими на чолі і вони кинулися на сонне місто трьома колонами. У кожної був свій маршрут і своє завдання. І разом для всіх було й спільне завдання, що його, відправляючи Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори загони, наостанку нагадав Сагайдачний:

– Не розпорошуватись, не кидатись куди попало і не втрачати реального відчуття часу – його в нас обмаль. Мусимо громом небесним гуркнути, швидко зробити своє і так же швидко повернутися в гавань до чайок.

Ворога нищити всюди, і без жалю і пощади! Здобиччю не захоплюватися. Скарби, які б вони не були, нам ні до чого. Головне – побільше звільнити бранців з неволі. їх в першу чергу посадимо на чайки, а скарби… Скарби за відсутністю місця просто викинемо за борт. Братимемо лише порятованих християн. Уперед! Хай Бог вам допомагає у праведному ділі звільнення невільників – їх у Сінопі Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори пребагацько. Турки спустошують наші краї, хай вогонь помсти спалахн нарешті й у в.

І вогонь помсти спалахнув.

Три загони морських вовків з придніпровських степів, як величали запорожців турки, – трьома маршрутами кинулися на місто і вмить у темряві ночі там і там спалахнули яскраво‑червоні пожежі.

Спершу вони не злякали сінопців. Річ у тім, що пожежі, – особливо нічні, – в турецьких містах були звичайним явищем. Вулички вузькі, кривулясті, будинки – здебільшого дерев'яні, стоять тісно один до одного, тож пожежі в містах у ті часи були частими гостями і рідко яка ніч минула, аби там чи там не спалахнули чиїсь оселі Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори, тож городяни на них вже й не звертали особливої уваги.

Влада як могла боролася із стихією. Кожний домогосподар зобов'язаний був мати драбину, рівну по висоті свого будинку і бочку з водою – пізніше, зокрема, в столиці дозволятиметься зводити будинки лише з каменю, з найменшим використанням дерева, хоч дерево все ж таки повсюди переважало. У містах для боротьби з пожежами були зорганізовані особливі поліцейські частини асесбаші, їм підкорялися нічні сторожі кварталів, які й відповідали за безпеку в місті нічної пори. Ходити в місті дозволялося лише з ліхтарем, що теж було додатковою причиною виникнення вогню: спіткнувся чоловік з ліхтарем, упав, ліхтар Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори розбився, вогонь і побіг по сухому…

Ось чому в Сінопі, як тієї ночі спалахнули перші пожежі, мешканці не особливо й розхвилювалися – звикли до нічних заграв.

І раптом…

Раптом вогонь загоготів по всьому місту – від будинку до будинку, від вулиці до вулиці, від кварталу до кварталу.

Почулися крики, чужа мова.

Зрештою, зринуло коротке, але таке для мешканців прибережних сіл і міст Туреччини страшне слово:

– КОЗАКИ!!!

І миттєво в місті спалахнула паніка. На пощаду від козаків ніхто не сподівався (та й чи не в кожній оселі були раби із Слов'янії). Спершу мешканці кинулись було гасити пожежі та коли розібралися в чому річ, було Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори вже не до вогню.

Хай горить, тут аби власне життя врятувати.

Ховалися хто де міг (багато все ж згоріло в палаючих будинках).

Як демони з шаблями в руках то там, то там виринали з вогню козаки. Дими, піднявшись до неба, сховали місяць. Освітлені вогнями металися люди – ті, хто ще вчора радувався, що живе в Місті коханців.

Невільники, яких так багато було в місті, відразу ж повстали, били своїх поневолювачів, вибігали на вулиці.

– Козаченьки?! Як ми вас довго чекали, визволителі наші!!!

І приєднувалися до визволителів, аби разом з ними бити своїх поневолювачів.

До Сагайдачного, оточеного півсотнею охорони, раз Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори по раз прибували розсильні козаки від трьох загонів, доповідали про ситуацію і, отримавши завдання, знову мчали в палаюче місто.

Звільнені бранці сотнями прибували в гавань до Сагайдачного і не знали, як йому й дякувати, тільки вигукували:

– Батьку, батьку!.. Вік тебе не забудемо!!!

– Слава, слава Сагайдачному і його козаченькам!!!

А місто тріщало й гоготіло у вогні.

Згодом Мустафа Наїма писатиме, що запорожці, підпаливши Сіноп «з усіх боків», швидко «перетворили це квітуче місто в пустелю». Та ще в «гори щебінки й попелу».

Станіслав Жолкевський у своїй пізнішій доповіді сейму живописатиме, що султанський арсенал, галеони та галери, які були в гавані, усі «пішли Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори з димом, що козаки завдали туркам збитків на 40 мільйонів злотих, не рахуючи людей».

Так і було.

Нападали, визволяли – не один раз.

Але всіх невільників, розкиданих по Туреччині та містах Середземномор'я, козаки порятувати, ясна річ, не могли. Та й не доходили вони на своїх чайках до Єгипту чи Сирії…

У турецькій столиці була значна кількість немусульманського населення, на допомогу якого завжди розраховували козаки, коли нападали на анатолійське узбережжя. Один з мандрівників на початку XVII століття стверджував, що в Стамбулі лише половина турків, а половина – євреї та християни, в основному греки й вірмени.

«У Царгороді, – писав інший автор, – турків Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори прямих хіба що четверта частина, а то все потурнаки і руські та греки».

Крім «титульних» мусульман, головно турків‑османів, багато було мусульман нетурків, зокрема арабів з Єгипту і Сирії, албанців, греків. За офіційними турецькими даними, що їх наводить у своїй книзі «Босфорська війна» В. Корольов, – у 1638 році в Стамбулі нараховувалося 9990 мусульманських кварталів і 1005 кварталів «невірних», у тім числі 657 єврейських, 304 грецьких (до речі, греки, самі християни, часто й охоче тримали слов'ян у рабстві), 27 вірменських і 17 «франкських» (західноєвропейці). Загалом же вважалося, що тоді в Стамбулі мешкало 58 відсотків мусульманського населення і 42 відсотки немусульманського, серед яких найчисленнішою було грецька община, за нею йшли Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори єврейська, вірменська, далі «франкська» – італійці, французи, голландці та англійці.

Така ситуація складалася й по інших містах Османської імперії.

Під час нападів на турецьке узбережжя, козаки ніколи не чіпали тамтешніх християн, незалежно від того, якої вони були національності. А ось потурнаків, котрі перейшли в іслам, люто ненавиділи. Донці таких називали ахріянами, «окаянними», які «от православной христианской веры отпали», і відпали не так «мукою турских людей», як для «лакомства нещасного», і вішали їх на якорях.

Такі потурчені не могли розраховувати на козацьку милість – їх, «турків по професії», як називали ренегатів, козаки знищували нарівні з самими османами.

Але перекиньчики та потурнаки були Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори серед слов'ян у всі часи – одних до цього люта неволя спонукала, лихо нелюдське, недоля тяжка змушувала, інші ставали перебіжчиками з власної забаганки, шукаючи як та відома риба – де глибше.

Як хоча б той же – історичний приклад, – Міхал Чайковський (1804–1886), польський письменник, представник т. з. української школи в польській літературі. (Не плутати з чудовим українським письменником (1857–1935) – Андрієм Чайковським.)

Почав Міхал ніби ж благородно, як учасник польського повстання проти самодержавної Росії в 1830–1831 роках. Після краху, що його потерпіло повстання, опинився в Парижі, жив у Римі, а в 1841 році перебрався до Стамбула.

Там з власної волі прийняв іслам під ім'ям Мехмеда Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори Садика. І так хвацько потурчився, що коли почалася Кримська війна 1853–1856 років, новоявлений Мехмед Садик, як правовірний мусульманин опинився в складі турецьких військ. Невдовзі потрапив у полон, був помилуваний. Отримавши амністію від російського уряду – відбувши перед тим покарання – цей новітній турок повернувся на Україну, де й заходився писати романтичні повісті та оповідання з історії України. Але нутро Мехмеда Садика разом з «бусурманством» постійно визирало і він безбожно перекручував історичне минуле українського народу – одне слово, будучи Чайковським, залишався все тим же потурнаком Мехмедом Садиком.

Християнське населення з анатолійського узбережжя іноді навіть допомагало козакам під час їхніх нападів на Османію Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори – забезпечувало їхні судна припасами, допомагало інформацією про розташування турецьких гарнізонів тощо.

А тому під час нападів козаки намагалися не чіпати «простого народу» – босфорських ремісників, рибалок, садівників чи селян християнського віросповідання, а під час сутичок обминали немусульманські будинки. Це було не складно визначити, адже турецькі житла зазвичай були червоного кольору, а, наприклад, грецькі – чорного, вірменські – зеленого тощо. Та й самих немусульман можна було тоді легко виокремити по вбранню – згідно закону Мехмеда II вони не мали права носити тюрбани – невелика втрата! – а взуття лише певних кольорів.

Греки, наприклад, у зв'язку з цим законом носили чорне взуття, вірмени – фіолетове, євреї – голубе…

Щоб під час Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори козацьких нападів – та ще серед ночі, – не потрапити під їхні шаблі й кулі, немусульманське населення голосно кричало: «Христос! Христос!!!»

Козаки, чуючи ці вигуки, не чіпали таких, і їхні будинки не віддавали вогню.

Але потурнаків нещадно карали, часто зганяючи їх для цього в окремі гурти і чинячи над ними скорий суд та розправу.

За те, що вони, християни, не схотіли терпіти муки, як то їх терпів Христос, а віри своєї зреклися собі на вигоду і побусурманилися – було й таке.


documentanqbxoj.html
documentanqceyr.html
documentanqcmiz.html
documentanqctth.html
documentanqdbdp.html
Документ Із записок яхтсмена. «Йдемо вздовж берега, милуючись його дивною красою: гори